“Сину, синочку, чому ти прийшов додому таким???” – Голосила мама над труною сина…

Прощавай Олексію..

В селі Кринички, що на Рівненщині жив собі хлопець. Працьовитий, слухняний, завжди, якщо потрібно _ приходив людям на допомогу.

Коли російські окупанти анексували Крим і думали робити це з іншими регіонами України. Олексій Капустян звісно що не міг кинути свою країну в біді, тому пішов воювати проти агресора.

Так почалася його війна. З року в рік важкі бої, виснажлива праця на кожній ділянці фронту.

Минуле літо Капуста, такий позивний був в нього, провів на позиціях в селищі Марїнка. Це були яскраві часи. Адже мотопіхотний батальйон 24 бригади, 2 рота в якій знаходився Олексій _ зумів пройти вперед і тактично відвоювати у московських окупантів величезну частину українських територій.

Капуста знову показав себе відмінним воїном, який не відступає, а навпаки прагне йти вперед.

Хлопець цілий день міг копати окопи, а в ночі вести бої з агресором. Тим більше, що частина передмістя Донецька, куди нашим хлопцям вдалося зайти, кишіла кремлівськими найманцями.
Вони постійно обстрілювали наших воїнів з мінометів, працювали російські снайпери. Це змушувало бійців, в тому числі і Олексія бути пильними, щоб не пропустити удару у відповідь.

Під кінець ротації в Марїнці, Льоша був переведений на іншу позицію. Маючи в руках таку могутню зброю, як СПГ, Олексій постійно кошмарив окупантів в районі селища Олександрівка, шахта Трудівська і так далі.

Осінню 2019 року хлопець по ряду причин покидає 24 бригаду. Та підписує контракт з 10 бригадою ЗСУ.

Также:   В центрі фото – Микола Барабаш. Йому 16 років. Він зaбрав життя в Артема Мирошниченка.

30 листопада він із своїми новими побратимами копав окопи в районі містечка Широкіно. По них почав гатити російський кулеметник, Олексій кинувся до свого кулемета, щоб відкрити вогонь у відповідь. І в ту мить спрацював російський снайпер, який чекав, що хтось з наших бійців захоче дати відповідь..

Сьогодні невеличка батьківська хата Олексія, приймала сотні гостей. Це земляки хлопця, побратими, волонтери, які прийшли, щоб провести його в останню путь.

На вулиці було холодно, зима нарешті почала проявляти свої права. Проте в кожного з присутніх людей, гаряче палала душа від болю. Плакали всі: дорослі і малі, чоловіки та жінки.

Мати Олексія, яка ридала на грудях вбитого сина, воліла б бачити цих гостей в себе, але по іншій причині.
“Сину, синочку, чому ти прийшов до дому в такому вигляді”? _ кричала від розпачу жінка..

Більшість з присутніх знали причину. Він загинув в бою за Україну. Котру надзвичайно любив і не міг допустити того, щоб її просторами крокував московський чобіт.

Та це не поверне Олексія матері. Це не поверне нам друга, побратима. Тільки Перемога над кремлівськими найманцями зменшить біль втрати, яку сьогодні поніс український народ.

Перемога, а не капітуляція. Боротьба, а не відступ. Державність, а не рабство.

Прощавай Олексію. Дякую, що був з нами. Дякуємо за войовничість і шляхетність. Не підведемо!

Слава Україні!

Михайло Ухман

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

“Сину, синочку, чому ти прийшов додому таким???” – Голосила мама над труною сина…