Їду в маршрутці. Сідає поруч чоловік трохи напідпитку. Запитує щось російською незрозуміло – мовчу.

Їду в маршрутці. Сідає поруч чоловік трохи напідпитку. Бачу хоче потриндіти. Запитує щось російською незрозуміло – мовчу. Ще раз -мовчу. На третій раз відповідаю українською. Красавело переходить на українську. Потім каже: “Говорити українською не обов’язково. В Україні обов’язково розуміти українську. “От що, каже, українська вам дала? Ви багатше стали?” Я: “А, так ви з тих, хто томос на хліб маже?” Зрозумів. Сміється. Їдемо далі.

“Ви бачите, скільки зараз тут чорних живе, скільки азербайджанців! Всю торгівлю захопили! ” Я: “Лишенько! Ви ще й расист?! Хочете торгувати – торгуйте.” Він: “От в СРСР добре було, люди добріші були, жили веселіше, порядок був. А в Україні ….(довгий перелік всього поганого). Я: “Якщо тут так погано, чому ви тут живете?” Він з пафосом: Я тут народився, це моя земля” Я: “Це дає вам право тут жити, але не накладає обов’язок. Навіщо жити і скаржитися, жити і хаяти свою землю? Можна ж поїхати і жити, де краще”. Він: “Днєпропєтровск – рускій город” Я: “А звідки в українській області взявся “рускій город” Мільйон людей з неба впали?” Мовчить. Тут водій маршрутки, який нас слухав всю дорогу, бере телефон і починає розмовляти українською. Мій сусід мовчить. Потім “Ну от що ваша українська вас щасливішою зробила?” Я: “У мене немає вибору. Я мовою окупантів не розмовляю” Він з емоцією: “Які окупанти? Яка війна?!”. Я: “Якщо не хочете йти на війну, то так і скажіть “не хочу йти на війну” і вас всі зрозуміють. А оце “війни нема”, коли вона є, я не розумію”.

Нарешті встаю і прошу мене пропустити. Чотири жінки, чотири (!!!), які стояли поряд зверталися до мене українською і відповідали українською. Сьогодні. В Дніпрі. Мені самій ця історія здається вигадкою. Життя іноді дивує. Я описала все, як було, хіба що трохи скоротила. Я переконана, якщо я не побудую навколо себе Україну,її ніхто не побудує. Нехай в одній маршрутці, нехай на півгодини, але я її побудувала. І рускій город Днєпропєтровск програв українському Дніпру.

Iryna Bukhanets

рекомендуємо переглянути:

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Їду в маршрутці. Сідає поруч чоловік трохи напідпитку. Запитує щось російською незрозуміло – мовчу.